Потреба один в одному
Прогулюючись разом із дітьми, ми виявили світло-зелену пружну рослину, яка росла у невеликих заростях на стежці. Згідно з довідником, рослину зазвичай називають оленячим мохом. Втім це взагалі не мох. Це лишайник, в якому поєднані гриб і водорість, що ростуть у нерозривному зв’язку, в якому кожен організм є корисним один для одного. Ні гриб, ні водорість не можуть вижити окремо, однак разом вони утворюють сильну рослину, здатну прожити у високогірній місцевості декілька тисяч років. Оскільки рослина може витримувати засуху і низькі температури, взимку вона є одним із небагатьох видів їжі для північного оленя.
Стережися!
Я виросла в теплому південному місті, тому переїзд на північ змусив мене вчитися, як безпечно керувати машиною у довгі сніжні місяці. Під час першої суворої зими я тричі опинялася в сніговому заметі! Після декількох років практики мені стало зручно керувати машиною в зимовий період. Насправді, я почувала себе надто комфортно і перестала бути пильною. І саме тоді моя машина наїхала на шматок льоду і її занесло в телефонний стовп біля дороги!
У пошуках скарбів
Сховані скарби. Цей вислів звучить наче з якоїсь дитячої книжки. Але дивак-мільйонер Форест Фенн стверджує, що десь у Скелястих Горах заховав скриньку із золотом та ювелірними виробами на загальну суму в 2 мільйони доларів. Чимало людей вирушили на їх пошуки. Чотири чоловіки навіть загинули, намагаючись знайти ці сховані скарби.
Наше справжнє “я”
“Хто я?” – запитувала себе вицвіла м’яка іграшка з дитячої книжки Міка Інкпена “Ніщо”. Залишена у пильному куточку на горищі, ця іграшкова тварина чує, як вантажники називають її “ніщо”, і думає, що її ім’я: Ніщо.
Незмінна любов
“Я люблю тебе!” – крикнув мені татко, коли я грюкнула дверима машини й попрямувала до школи. Я навчалася у шостому класі, і кожного ранку все відбувалося за схожим сценарієм. Татко підвозив мене до школи, казав: “Гарного тобі дня! Я люблю тебе!” А я у відповідь бурмотіла: “Бувай”. Ні, я не була сердита на нього і не ігнорувала його. Просто була дуже заклопотана власними справами, і його слова пролітали мимо вух. Тим не менш, любов батька до мене залишалась незмінною.
Міцний фундамент
Минулого літа ми з чоловіком відвідали Фоллінгвотер – будинок у Пенсільванії, спроектований архітектором Френком Ллойдом Райтом у 1935 році. Я нічого подібного раніше не бачила. Райт прагнув побудувати такий дім, який би органічно вписувався в ландшафт – наче він виріс там, – і архітектор досягнув своєї мети. Він побудував будинок прямо над водоспадом, а сам стиль будівлі відображає форму скелястих виступів неподалік. Наш гід пояснила, що саме забезпечує надійність всієї конструкції: “Вся вертикальна несуча частина покоїться на великих каменях”.
Глупі вівці й добрий Пастир
Мій друг Чад рік пропрацював пастухом у штаті Вайомінг. “Вівці такі нерозумні, що їдять лише те, що бачать перед собою, – розповідав він мені. – Навіть коли вони виїдають всю траву навколо себе, то замість того щоб шукати нове пасовисько, вони просто починають їсти землю!”
Спів перед розстрілом
Двоє чоловіків, звинувачених у торгівлі наркотиками, десять років провели в камері смертників. У в’язниці вони почули про Божу любов, яку Він явив до них в Ісусі Христі, і їхнє життя цілком змінилося. Коли настав час їм іти на розстріл, вони зустріли смерть молитвою “Отче наш” і співом гімну “О, благодать”. Завдяки своїй вірі в Бога й силі Святого Духа, в’язні були спроможні зустріти смерть з неймовірною мужністю.
Запашність Христова
Спітнілий, весь у пилюці, Боб вийшов із автобуса, на якому їхав декілька годин. Він був далеко від дому, проте відчував велику вдячність за те, що його запросили на обід друзі його друзів, що жили в тому районі. У них він відразу відчув глибокий спокій. Він почувався як вдома.
Плач і надія
Якщо ви відвідаєте Національний парк в Нассау, що на Багамах, то доторкнетесь до трагічної епохи в історії людства. Там, на березі океану, є кам’яні сходи, що ведуть вгору по скелі. Цими сходами у 18-ому столітті піднімались раби, яких звозили на Багамські острови кораблями. Невільників часто розлучали з сім’ями: для них починалось нове, сповнене нелюдського ставлення життя. На вершині скелі тепер знаходиться меморіал. Зі стовбурів кедрів вирізьблені фігури жінок, що дивляться далеко в океан, де знаходиться їхня батьківщина та назавжди втрачена родина. На кожній скульптурі є сліди ударів батогів рабовласників.
Гостинність чужинців до чужинців
Коли ми з чоловіком переїхали до Сіетла, щоб жити ближче до його сестри, то не знали, де будемо мешкати. Одна помісна церква допомогла нам знайти житло, в якому було багато кімнат. Ми жили в одній спальні, а решту здавали іноземним студентам. Протягом наступних трьох років ми були чужинцями, що приймали до себе жити інших чужинців. Ми ділили будинок та їжу зі студентами з усього світу. А ще кожної п’ятниці ми проводили з ними біблійні заняття.
Малюнки любові
Ми з дітьми започаткували нову практику. Щовечора перед сном ми сідаємо за стіл, беремо кольорові олівці, свої щоденники і малюнками та записами відповідаємо на два запитання: Де я сьогодні виявив любов? Де я сьогодні не виявив любов?
Божі інструменти
Одного разу мій чоловік вирушив у відрядження на цілий місяць. Я майже відразу відчула весь тягар домашніх справ. Потрібно терміново закінчити написання статей. Зламалась газонокосарка. У дітей були шкільні канікули, і вони нудилися вдома. Я не знала, як самотужки дати всьому цьому раду.
Ще до створення світу
“Якщо Бог не має ані початку, ані кінця і завжди існував, то що Він робив до того, як нас створив? Чим Він займався?” – постійно запитував у мене не по роках розвинутий учень, коли на уроках недільної школи ми обговорювали вічну природу Бога. Зазвичай я відповідала, що це, по справі, тайна, але нещодавно з’ясувала, що у Святому Письмі є відповідь на це запитання.
Віа Долороса
Протягом цього тижня ми згадуємо останні дні перед розп’яттям Ісуса Христа. Дорога, якою Він крокував вулицями Єрусалима до місця страти, відома сьогодні як Віа Долороса – тобто Скорбний Шлях.